Історія справи

Постанова ВГСУ від 17.03.2015 року у справі №26/48/09
Ухвала КГС ВП від 29.01.2018 року у справі №26/48/09
Постанова ВГСУ від 17.11.2015 року у справі №26/48/09
Постанова ВГСУ від 13.09.2016 року у справі №26/48/09
Постанова ВГСУ від 18.10.2016 року у справі №26/48/09
Постанова ВГСУ від 28.03.2017 року у справі №26/48/09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року Справа № 26/48/09 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого), Куровського С.В., Удовиченка О.С.розглянувши касаційну скаргу Запорізького державного підприємства "Радіоприлад"на постанову та ухвалуДонецького апеляційного господарського суду від 11.07.2016 року Господарського суду Запорізької області від 08.06.2016 рокуу справі Господарського суду № 26/48/09 Запорізької області за заявою Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго"до Запорізького державного підприємства "Радіоприлад"про визнання банкрутомрозпорядник майна Забродін О.М.в судовому засіданні взяли участь представники:

Запорізького державного підприємства "Радіоприлад": Денисюк О.С. (довіреність №9 від 05.05.2016 року),ВАТ "Запоріжжяобленерго":не з'явилися,трудового колективу і Первинної профспілкової організації ЗДП "Радіоприлад": Денисюк О.С. (довіреність №7 від 01.09.2016 року), Державного концерну "Укроборонпром":Мельник О.І. (довіреність №Д-2922/2015 від 24.12.2015 року), Генеральної прокуратури України:Яговдік С.М. (посвідчення №029909 від 23.10.2014 року).ВСТАНОВИВ :

у провадженні господарського суду Запорізької області знаходиться справа №26/48/09 про банкрутство Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" (далі - боржника), порушена ухвалою суду від 08.07.2009 року за заявою Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (далі - ініціюючого кредитора) за загальною процедурою, передбаченою Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Справа перебуває на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою місцевого господарського суду від 10.08.2009 року, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Забродіна О.М.

08.10.2014 року до господарського суду надійшло клопотання боржника №131-2137 від 08.10.2014 року (з урахуванням доповнення №131-2379 від 05.11.2014 року та уточнення №131-999 від 02.06.2015 року) про заборону органам державної фіскальної служби накладати арешт будь-яким способом на розрахунковий рахунок 26001301000754/643/840/978 в ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України", м. Запоріжжя, МФО 313957, ЄДРПОУ 14313317, який належить Запорізькому державному підприємству "Радіоприлад", заборону примусового списання коштів на підставі виданих судами виконавчих документів із зазначеного розрахункового рахунка до 01.05.2016 року, а також заборону ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України", м. Запоріжжя вчиняти будь-які дії з примусового списання коштів з розрахункового рахунка 26001301000754/643/840/978 в ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України", м. Запоріжжя, МФО 313957, ЄДРПОУ 14313317, який належить боржнику, за документами органів державної фіскальної служби (вх. №09-06/21087 від 08.10.2014 року, №09-06/24433 від 05.11.2014 року та вх. №09-06/24769 від 02.06.2015 року) (том 16, а.с. 60 - 86, 88 - 121, том 17, а.с. 3 - 4, 15 - 77).

Зазначене клопотання двічі розглядалося судами першої та апеляційної інстанцій із прийняттям рішень про відмову у його задоволенні, які скасовано Вищим господарським судом України відповідно до Постанов від 17.03.2015 року та від 17.11.2015 року з направленням справи на новий розгляд в цій частині. Колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про неповноту дослідження судами попередніх інстанцій обставин справи на предмет відповідності положенням податкового законодавства обраного контролюючим органом джерела погашення поточної податкової заборгованості боржника, що виникла на підставі рішень адміністративного суду, прийнятих у травні-червні 2014 року, з огляду на встановлені судами обставини наявності у боржника заборгованості з виплати заробітної плати працівникам на суму більш як 682 тис. грн., що виникла в період січня-квітня 2015 року (том 16, а.с. 141 - 142, 150 - 155, 171 - 176, том 17, а.с. 93 - 95, 175 - 177, том 18, а.с. 102 - 109).

В ході нового розгляду справи в цій частині до суду першої інстанції надійшло уточнення №131/19 від 12.01.2016 року до клопотання від 08.10.2014 року, згідно з яким боржник продовжив строк, до якого він просить суд заборонити органам державної фіскальної служби накладати арешт будь-яким способом на спірний розрахунковий рахунок Запорізького державного підприємства "Радіоприлад", до 01.05.2017 року та надав суду відомості щодо заборгованості по заробітній платі станом на 01.01.2016 року, витребувані ухвалою від 14.12.2015 року (вх. №0906/440 від 12.01.2016 року) (том 18, а.с. 113 - 114, том 19, а.с. 7 - 53).

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.06.2016 року (суддя Дьоміна А.В.) у задоволенні клопотання Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" відмовлено (том 19, а.с. 108 - 111).

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, боржник звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції від 08.06.2016 року як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та задовольнити клопотання боржника №131-2137 від 08.10.2014 року (з урахуванням доповнення №131-2379 від 05.11.2014 року та уточнень №131-999 від 02.06.2015 року та №131/19 від 12.01.2016 року). При цьому, скаржник зазначив, що накладення органом державної фіскальної служби арешту на спірний розрахунковий рахунок унеможливить ведення боржником оперативно-господарської діяльності, зокрема, виготовлення продукції для забезпечення потреб Збройних Сил України на виконання державного замовлення Державного концерну "Укроборонпром", а списання грошових коштів з розрахункового рахунка боржника на погашення податкового боргу призведе до неможливості виплати заробітної плати працівникам підприємства, сплати єдиного соціального внеску та перешкоджатиме відновленню платоспроможності боржника, який є стратегічним підприємством для економіки держави та віднесений до переліку підприємств, що не підлягають приватизації.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.07.2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Сгара Е.В., судді: Ушенко Л.В., Дучал Н.М.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Запорізької області від 08.06.2016 року у даній справі - без змін (том 19, а.с. 215 - 218).

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, боржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 11.07.2016 року та ухвалу суду першої інстанції від 08.06.2016 року, прийняти у справі нове рішення, яким задовольнити клопотання боржника про заборону органам державної фіскальної служби накладати арешт будь-яким способом на розрахунковий рахунок боржника 26001301000754/643/840/978 в ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України", м. Запоріжжя, МФО 313957, ЄДРПОУ 14313317, заборону примусового списання коштів на підставі виданих судами виконавчих документів із зазначеного розрахункового рахунка до 01.05.2017 року, а також заборону банківській установі вчиняти будь-які дії з примусового списання коштів із цього рахунка за платіжними вимогами органів державної фіскальної служби.

Касаційна скарга обґрунтована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій положень статті 10 Конвенції про захист заробітної плати №95 від 01.07.1949 року, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, статті 43 Конституції України, статей 87, 95 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статті 97 Кодексу законів про працю України, статті 12 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року, пункту 2.22 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004 року, статей 43, 47, 43, 67, 99, 101, 11112, 121, 1212 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та невиконанням вказівок Вищого господарського суду України згідно Постанов від 17.03.2015 року та від 17.11.2015 року у даній справі. Скаржник доводить безпідставність відмови судів попередніх інстанцій за результатами нового розгляду справи у задоволенні клопотання боржника про вжиття тимчасового заходу (на термін до 01.05.2017 року) забезпечення вимог кредиторів, в тому числі й працівників підприємства-боржника з виплати поточної заборгованості по заробітній платі, шляхом заборони органам державної фіскальної служби накладати будь-яким способом арешт на спірний розрахунковий рахунок боржника.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 11.07.2016 року та ухвалу суду першої інстанції від 08.06.2016 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників боржника, трудового колективу і Первинної профспілкової організації підприємства-боржника - Денисюк О.С., Державного концерну "Укроборонпром" - Мельник О.І. та прокурора Генеральної прокуратури України Яговдіка С.М., дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Пунктом 11 Розділу X Прикінцеві та Перехідні положення Закону про банкрутство (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року) передбачено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Матеріалами справи підтверджується та судами встановлено, що справа про банкрутство Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" перебуває на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою господарського суду від 10.08.2009 року. Отже, до підприємства-боржника повинні застосовуватися положення Закону про банкрутство, які регулюють хід процедури розпорядження майном, в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року, який набрав чинності з 19.01.2013 року.

Статтею 1 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року, передбачено, що розпорядження майном боржника - система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища; мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Отже, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на поточні вимоги кредиторів, які виникли після порушення щодо боржника провадження у справі про банкрутство, зокрема, на вимоги податкової інспекції як органу, уповноваженого державою на стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів), зобов'язання щодо сплати яких виникли після прийняття рішення (ухвали) про введення мораторію.

Відповідно до частин 1, 4, 6 статті 12 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року, господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, про що виноситься ухвала. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Отже, правовідносини щодо виплати заробітної плати, що складаються між підприємством-роботодавцем та працівником, за своєю правовою природою є такими, на які не поширюється дія мораторію у справі про банкрутство.

Така правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України від 10.10.2012 року у справі №6-113цс12 та від 21.11.2012 року №6-143цс12.

Згідно з частинами 95.1, 95.3 статті 95 ПК України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Відповідно до частин 87.1., 87.3. статті 87 ПК України, джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків власні кошти юридичної особи, що використовуються для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридичною особою.

Отже, накладаючи арешт на рахунок підприємства-боржника в установі банку, податкова інспекція як контролюючий орган, уповноважений державою на стягнення податкового боргу, повинна враховувати конституційне право працівників підприємства-платника податків на одержання заробітної плати за фактично відпрацьований ними час за рахунок власних коштів підприємства-роботодавця, які призначені для виплати основної заробітної плати працівникам та не можуть бути джерелом погашення поточної податкової заборгованості такого підприємства.

Однак, безумовна заборона господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, органу державної фіскальної служби накладати арешт на розрахунковий рахунок підприємства-боржника в установі банку матиме наслідком позбавлення органу державної фіскальної служби можливості виконання рішень адміністративних судів про стягнення з боржника податкової заборгованості, що не відповідає принципу обов'язковості виконання судових рішень, які набрали законної сили, в розумінні статті 115 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, ухвалою господарського суду від 08.07.2009 року за заявою ініціюючого кредитора порушено справу про банкрутство боржника за загальною процедурою відповідно до Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року; ухвалою господарського суду від 10.08.2009 року введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Забродіна О.М.

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджуються обставини звернення боржника 08.10.2014 року до місцевого господарського суду з клопотанням №131-2137 від 08.10.2014 року (з урахуванням доповнення №131-2379 від 05.11.2014 року та уточнень №131-999 від 02.06.2015 року та №131/19 від 12.01.2016 року) про заборону органам державної фіскальної служби накладати арешт будь-яким способом на розрахунковий рахунок 26001301000754/643/840/978 в ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України", м. Запоріжжя, МФО 313957, ЄДРПОУ 14313317, який належить Запорізькому державному підприємству "Радіоприлад", заборону примусового списання коштів на підставі виданих судами виконавчих документів із зазначеного розрахункового рахунка до 01.05.2017 року, а також заборону ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України", м. Запоріжжя вчиняти будь-які дії з примусового списання коштів з розрахункового рахунка 26001301000754/643/840/978 в ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України", м. Запоріжжя, МФО 313957, ЄДРПОУ 14313317, який належить боржнику, за документами органів державної фіскальної служби (том 16, а.с. 60 - 86, 88 - 121, том 17, а.с. 3 - 4, 15 - 77, том 19, а.с. 7 - 53)..

В обґрунтування клопотання (з урахуванням доповнення та уточнень) боржник зазначив, що накладення податковою інспекцією арешту на належний йому банківський рахунок, унеможливить ведення підприємством оперативно-господарської діяльності, зокрема, виконання державних контрактів по оборонному замовленню, а також своєчасну виплату його працівникам заробітної плати. Також, боржник зазначив, що орган державної фіскальної служби здійснив примусове списання коштів з його розрахункового рахунка в банку на виконання рішень адміністративного суду про стягнення податкового боргу, незважаючи на наявність бюджетної заборгованості перед підприємством-боржником з відшкодування податку на додану вартість та наявність у боржника заборгованості перед працівниками з виплати заробітної плати, яка станом на 11.01.2016 року становить 1 188 842, 85 грн.

Відмовляючи у задоволенні клопотання боржника, суд першої інстанції виходив з того, що визначена частиною 4 статті 12 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року, заборона стягнення на підставі виконавчих документів під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується лише заборгованості перед конкурсними кредиторами, тоді як податкова інспекція вживає заходів щодо погашення податкового боргу підприємства-боржника, який виник на підставі рішень адміністративного суду, прийнятих у травні-червні 2014 року, тобто є поточною заборгованістю, на задоволення якої не поширюється дія мораторію (том 16, а.с. 63 - 69, 128 - 133, 138).

При цьому, місцевим господарським судом встановлено, що розрахунковий рахунок боржника 26001301000754/643/840/978 в ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України", м. Запоріжжя, МФО 313957, ЄДРПОУ 14313317 є єдиним рахунком боржника, який забезпечує ведення оперативно-господарської діяльності підприємства, з цього рахунка підприємство-боржник виплачує заробітну плату, сплачує обов'язкові податки і збори, оплачує матеріали, сировину, послуги, які необхідні підприємству для виконання замовлень та контрактів.

З огляду на таке, суд першої інстанції дійшов висновку, що у разі надходження до установи банку, в якій відкрито єдиний розрахунковий рахунок боржника, одночасно платіжного доручення на списання грошових коштів на оплату праці працівникам підприємства-боржника та інкасового доручення щодо стягнення податкового боргу, банком першочергово буде виконано вимогу щодо списання грошових коштів в рахунок погашення заборгованості по заробітній платі, виходячи із черговості виконання банківською установою розрахункових документів відповідно до пункту 2.22. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004 року.

При цьому, місцевий господарський суд зазначив, що виходячи з положень підпункту 168.1.1. пункту 168.1. статті 168 ПК України, підтвердженням виплати поточної заборгованості по заробітній платі працівникам боржника є платіжні доручення про сплату податку на доходи фізичних осіб, що направляються боржником до установи банку.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наданої до органу державної фіскальної служби звітності по Запорізькому державному підприємству "Радіоприлад" про суми нарахованої заробітної плати за період січень-листопад 2015 року та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету у 2015 році, загальна сума нарахованої заробітної плати складає 15 405 497, 20 грн., сума сплаченого податку на доходи фізичних осіб за січень-листопад 2015 року становить 2 165 619 грн., в тому числі за 2015 рік - 1 906 661, 68 грн., та сплачено підприємством-боржником заборгованість минулих років по податку на доходи фізичних осіб на суму 258 957, 32 грн.

Відтак, місцевий господарський суд дійшов висновку, що сплата боржником впродовж 2015 року податку на доходи фізичних осіб та направлення органом державної фіскальної служби у 2015 році інкасових доручень до установи банку про стягнення поточної податкової заборгованості підприємства-боржника на виконання рішень адміністративного суду, прийнятих у травні-червні 2014 року, узгоджувалося з положеннями статті 87 ПК України щодо допустимих джерел погашення податкового боргу платників податків за наявності у боржника заборгованості з виплати заробітної плати за січень-квітень 2015 року на суму понад 682,5 тис. грн.

З огляду на таке, суд першої інстанції дійшов висновку, що заборона органу державної фіскальної служби, як одному із поточних кредиторів підприємства-боржника, у вчиненні дій щодо виконання рішень судів в адміністративних справах про стягнення податкового боргу, прийнятих у травні-червні 2014 року, терміном до 01.05.2017 року матиме наслідком порушення балансу інтересів кредиторів щодо задоволення боржником їх вимог, зокрема, вимог поточних кредиторів, на які не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою суду від 08.07.2009 року у даній справі.

Також, місцевий господарський суд зазначив, що вимога боржника про заборону банківській установі вчиняти будь-які дії з примусового списання коштів з єдиного розрахункового рахунка боржника за документами органу державної фіскальної служби не підлягає задоволенню, так як виконання таких розпоряджень (інкасових доручень) належить до обов'язків установ банків в силу законодавства України про банки і банківську діяльність.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, погодився з такими висновками суду першої інстанції та не знайшов правових підстав для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали від 08.06.2016 року.

Колегія суддів Вищого господарського суду України в цілому погоджується з висновками судів попередніх інстанцій за результатами розгляду клопотання боржника про вжиття заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, зокрема, працівників підприємства-боржника за вимогами по заробітній платі, з огляду на встановлені судами під час нового розгляду справи обставини списання органом державної фіскальної служби коштів з банківського рахунка боржника на погашення його поточної податкової заборгованості на виконання рішень адміністративного суду, прийнятих у травні-червні 2014 року, та одночасного перерахування боржником із зазначеного рахунка грошових коштів на оплату податку на доходи фізичних осіб, що є підтвердженням виплати поточної заборгованості по заробітній платі працівникам боржника в розумінні положень статті 168 ПК України.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій за змістом оскаржуваних рішень, а доводи скаржника про неналежну оцінку судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи на предмет наявності правових підстав для задоволення клопотання боржника про тимчасову заборону банківській установі вчиняти будь-які дії з примусового списання коштів з єдиного розрахункового рахунка боржника за документами органу державної фіскальної служби з посиланням на докази, прийняті до уваги та спростовані судами, зводяться до намагання переконати касаційний суд здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статті 1117 ГПК України, а отже, такі доводи є необґрунтованими.

З огляду на таке, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.07.2016 року та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 08.06.2016 року у даній справі слід залишити без змін, а касаційну скаргу Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" - без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.07.2016 року та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 08.06.2016 року у справі №26/48/09 залишити без змін.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді С.В. Куровський

О.С. Удовиченко